Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2015 року Справа № 914/2571/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Велтайм"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.14у справі№914/2571/14 Господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Велтайм"доПриватного підприємства "Окко-Бізнес"провизнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеного у розділі 8 договору від 05.11.12.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.12.14 розгляд касаційної скарги призначено на 25.12.14. Ухвалою від 25.12.14 розгляд скарги відкладався до 15.01.15.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги;

від відповідача: Брацкова О.С. - за дов. від 12.12.14.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Велтайм" у липні 2014 року заявлений позов до Приватного підприємства "Окко-Бізнес" про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеного у пунктах 8.1, 8.2, 8.3, 8.4 розділу 8 договору поставки нафтопродуктів від 05.11.12 №3/2-1-12/115. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо порядку вирішення суперечок та спорів, що можуть виникнути між сторонами при виконанні договору у третейському суді, оскільки договір від 05.11.12 не підписаний належно. При цьому, позивач посилався на приписи статей 203, 215, 638 Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України "Про третейські суди".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.09.14, ухваленим суддею Ділай У.І., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції, оглянувши оригінал договору поставки нафтопродуктів від 05.11.12 №3/2-1-12/115 установив, що договір підписаний належним чином та скріплений печатками сторін, відтак укладаючи договір, сторони дійшли взаємної згоди щодо передачі на розгляд третейського суду спорів, які можуть виникнути між ними при виконанні цього договору. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 5, 12 Закону України "Про третейські суди", статей 203, 215, 638 Цивільного кодексу України.

Львівський апеляційний господарський суду у складі колегії суддів: Скрипчук О.С. - головуючого, Дубник О.П., Матущака О.І., постановою від 05.11.14, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Велтайм" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 2, 5 Закону України "Про третейські суди" та вважає, що передумовою укладення третейської угоди є наявність спору між сторонами на момент укладення такої угоди. Окрім цього, скаржник вказує на порушення судами приписів статті 129 Конституції України, статей 43, 44 Господарського процесуального кодексу України та безпідставне відхилення його клопотання про відкладення розгляду справи чим позбавлено його права належним чином захистити свої права та інтереси в суді апеляційної інстанції.

Від Приватного підприємства "Окко-Бізнес" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення. Разом з цим, на виконання вимог ухвали від 25.12.14 відповідачем для огляду надано належним чином засвідчену копію довіреності від 11.03.12 №3-7/12.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 05.11.12 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велтайм" - покупцем, в особі директора, який діє на підставі повноважень, наданих Статутом, та Приватним підприємством "Окко-Бізнес" - постачальником, в особі керівника департаменту постачання та гуртового збуту нафтопродуктів Приватного підприємства "Окко-Бізнес", який діє на підставі довіреності від 11.03.12, укладено договір №3/2-1-12/115 поставки нафтопродуктів, за умовами якого постачальник зобов'язався передавати у власність покупця нафтопродукти, а останній в свою чергу зобов'язався приймати ці нафтопродукти та сплачувати їх вартість. Розділом 8 вказаного договору визначено третейське застереження, зокрема в пунктах 8.1, 8.2, 8.3, 8.4 договору передбачено, що усі спори і розбіжності, що можуть виникнути між сторонами із умов цього договору, або у зв'язку з ним підлягають вирішенню Постійно діючим третейським судом при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація", якщо попередньо не досягнуто згоди шляхом переговорів; сторони прийшли до взаємної згоди про те, що третейський розгляд здійснюється третейським судом, у складі одного третейського судді, який призначається в порядку, передбаченому регламентом Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація"; сторони визнали обов'язковість рішення обраного Третейського суду відповідно до статті 50 Закону України "Про третейські суди". Протокол засідання третейського суду не ведеться; сторони зобов'язуються сумлінно виконувати обов'язки і вимоги третейського суду з метою об'єктивного розгляду спору. Рішення Третейського суду для сторін є остаточним і підлягає виконанню. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Велтайм" до Приватного підприємства "Окко-Бізнес" про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеного у пунктах 8.1, 8.2, 8.3, 8.4 розділу 8 договору поставки нафтопродуктів від 05.11.12 №3/2-1-12/115. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів, зокрема є визнання правочину недійсним. Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами статті 215 вказаного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. При цьому, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав. Відповідно до статті 2 вказаного Закону третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. За приписами частини 1 статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом. Отже, третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду, і за своїм змістом третейська угода має містити, зокрема, підтвердження досягнення сторонами у визначеній формі відповідної домовленості щодо реалізації ними свого права на розгляд справи третейським судом. При цьому, третейська угода є різновидом цивільно-правового правочину, тому вона має відповідати також вимогам, встановленим цивільним законодавством. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Як убачається з матеріалів справи, підставою позову товариством визначено те, що договір від 05.11.12 не підписаний належним чином, відтак сторони не дійшли згоди щодо порядку вирішення спорів між сторонами. Дослідивши усі обставини справи та зібрані у справі докази, оцінивши оригінал договору від 05.11.12 №3/2-1-12/115, судами попередніх інстанцій установлено, що вказаний договір, в якому сторони уклали третейську угоду у вигляді третейського застереження, підписаний від імені обох сторін уповноваженими особами, належним чином та скріплений їх печатками. Зокрема, як установлено судами, від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Велтайм" договір підписаний директором в межах повноважень. Про підписання договору з боку відповідача уповноваженою особою, свідчить і довіреність від 11.03.12 №3-7/12. Судом також установлено, що зміст розділу 8 названого договору відповідає вимогам Закону України "Про третейські суди". Таким чином, як установлено судами, укладаючи договір від 05.11.12 сторони дійшли взаємної згоди щодо передачі на розгляд третейського суду усіх спорів і розбіжностей, що можуть виникнути між ними в ході виконання цього договору. З огляду на те, що судами не установлено обставин, з якими законодавство пов'язує визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеного у договорі поставки нафтопродуктів, висновок судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог визнається правомірним. Не може бути підставою для скасування постанови у справі і посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 129 Конституції України, статей 43, 44 Господарського процесуального кодексу України та безпідставне відхилення апеляційним судом його клопотання від 30.10.14 про відкладення розгляду справи, виходячи з наступного. За приписами статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта. Як убачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Велтайм" було обізнано про розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції, скористалось товариство також і правом подання додаткових письмових пояснень до своєї апеляційної скарги, при цьому клопотання позивача від 21.10.14 про відкладення розгляду справи було задоволено апеляційним судом і ухвалою від 28.10.14 розгляд справи відкладався. Щодо клопотання позивача від 30.10.14 про повторне відкладення розгляду справи, то воно також було розглянуто судом апеляційної інстанції, а підстави відхилення його є обґрунтованими через відсутність документального підтвердження, викладених у цьому клопотанні обставин. Викладене свідчить про те, що позивач не був позбавлений прав сторони, визначених статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, а розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувся з дотриманням принципів господарського судочинства, передбачених статтями 42, 43, 44 вказаного Кодексу. Не може бути підставою для скасування постанови у справі і посилання скаржника на порушення судами приписів статей 2, 5 Закону України "Про третейські суди", оскільки такі твердження ґрунтуються на незадоволенні скаржника з установленими судами обставинами та на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Виходячи з того, що порушень чи неправильного застосування апеляційним судом норм чинного законодавства не виявлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.14 у справі №914/2571/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Велтайм" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець